CD1. Day 1

Track 1. Intro

Початок лютого у Празі та знову фестиваль Audiotrauma на порядку денному. Потужні біти, експериментальне звучання, некомерційні проекти, унікальна атмосфера та багато цікавої музики. Під цим девізом уже втретє проходив фестиваль лейблу Audiotrauma. І цього разу склад був трохи експериментальнішим, ніж у попередні рази. Лейбл Audiotrauma утворився у 2002 році Сільваном (Sylvain Coeffic), який пізніше створив із братом проект Chrysalide. Базується лейбл у Страсбурзі та спеціалізується на різних індустріальних та експериментальних модифікаціях електронної музики не для слабких вух. За час існування Audiotrauma створив дуже потужну тусовку, випустив багато цікавих поектів, а у Франції їх можна назвати провідною організацією експериментальної електроніки та індастріалу. На лейблі виходили різні проекти переважно з рідної Франції (Chrysalide, Soni Area, Hologram_, Horskh, Amesha Spenta, Moaan Axis, Näo), але останнім часом французи розширилися не лише міжнародним фестивалем, а й безліччю проектів з Європи (Autogen, Noire Antidote, r.roo, Ecstasphere). Сільван та компанія активно співпрацюють з Ant-Zen, діляться релізами та проектами і організовують спільні заходи. Audiotrauma завжди має представництво на провідних німецьких фестивалях жорсткої електроніки Maschinenfest та Elektroanschlag і на відомих великих готично-індустріальних фестивалях. У 2015 році у грудні у Празі пройшов перший фестиваль Audiotrauma. Людей прийшло не так багато, тому проведення другого фестивалю було під питанням, але на початку 2017 року другий фестиваль все ж таки пройшов, а у 2018 році Audiotrauma у Празі стала вже традицією, яка, я сподіваюся, не припиниться і в 2019 році. Фестиваль двічі проходив у тому самому клубі. Так трапилось і цього року.

Track 2. The Club & The Audience

Музичний клуб Nová Chmelnice існує з 2012 року після реконструкції об'єкта, хоча сам заклад бере початок з 70-х років, коли в цьому місці відбувалися різноманітні заходи, концерти та вистави у різних стилях естрадної та андеграундної музики, театрального мистецтва та різні бенкети. У 2012 році будівля була повністю реконструйована, а заклад купила група засновників, які там стали влаштовувати метал- та панк-концерти маловідомих гуртів, закриті вечірки різних фірм та підприємств, заняття танців, перегляди кінофільмів та лекції на різні теми. Клуб знаходиться за 15 хвилин їзди від центру на трамваї, але насправді це досить глибоко в периферії, хоча може здатися, що все близько. Сцена знаходиться на другому поверсі, тому виглядає це все в перший прихід до клубу досить дивно, але я вже був безліч разів, тому для мене другий поверх - це норма. Публіка, як і завжди на Audiotrauma, приїхала з різних країн, починаючи від сусідньої Німеччини та закінчуючи пострадянськими країнами, представники яких цього року були частиною складу учасників. Людей було достатньо, але не екстримально багато, проте для утворення унікальної затишної та водночас божевільної атмосфери їх було достатньо. Починалися виступи із невеликим запізненням, але 5-10 хвилин це нормально. До того ж публіка була трохи важка на підйом, а тому більшість відвідувачів приходили вже після першого виступу. Перші виступи обох днів були хороші для розігріву, але в середині і тим більше наприкінці вечора навряд б і слухалися так само.

Track 3. Āleph (Germany)

Першим проектом фестивалю був німецький італієць Армандо (Armando Alibrandi), відомий за проектом Supersimmetria. Āleph був створений у 2015 році для того, щоб експериментувати зі звучанням та співпрацювати з іншими музикантами. Саме тому звучання Āleph трохи відрізняється від основного Supersimmetria, але я б сказав, що відрізняється воно на краще. Армандо на сцені був один, тож супершоу не очікувалося. А з урахуванням того, що проектор у клубі не працював, то не очікувалося і відеоряду, причому не очікувалося його для жодного проекту. Почав мешканець Берліна свій виступ з атмосферного досить спокійного IDM із вкрапленнями амбіенту, тому я почав згадувати виступи Supersimmetria, які спочатку виглядали цікавими з гарним звучанням, але до середини ставали дещо втомлюючими. Однак Армандо цього разу в рамках Āleph побудував свій виступ ідеально для проекту, що розігріває. Почав зі спокійного матеріалу, щоб привернути людей до сцени, звернути на себе увагу і з кожною новою композицією додавав нові і нові звуки, не прибираючи старі. Ембіент, що перетікає в класичний IDM, змінювався більш експериментальним IDM з індустріальними нотками, потім до цього додавалося механічне електро-індустріальне звучання, а закінчилося вже олдскульним тягучим ритмічним нойзом з дрібкою долею IDM, який пронизував всі компоненти виступу. Саме той початок фестивалю, який потрібен. Āleph ідеально виступив для відкриття фестивалю, але я впевнений, що Армандо в рамках Āleph зможе добре відіграти й одним із хедлайнерів, якщо йому дати таку можливість.

Track 4. r.roo (Ukraine)

Український проект r.roo єдиного учасника Андрія Симоновича утворився у Києві у 2010 році, а вже у 2011 українець випустив купу альбомів як свого проекту r.roo, що став основним, так і сайд-проекту Na-Hag, у якому музикант пішов більше у tribal-естетику. Андрій також на той час брав участь разом із Sitreus Ramirez (Цепь Мандрагоры) у проекті Sound Wave Pressure. Перший альбом r.roo вийшов на німецькому лейблі Raumklang Music. Потім українець трохи погуляв різними лейблами, поки на нього не звернув увагу відомий американський гранд експериментальної електроніки Tympanik Audio. Після цього на Tympanik Audio r.roo випустив три альбоми. Раніше Андрій разом із іншими експриментальними музикантами створили українське видавництво Someone Records, на якому випускали свої проекти, періодично розбавляючи їх друзями по сцені та різними збірками. У середині 10-х Андрій випустив там три альбоми, а в 2017 його альбом вийшов на французькому лейблі Audiotrauma, що і посприяло подорожі до Праги на фестиваль. На сцені з'явився Андрій за апаратурою і відразу перейшов у наступ експериментами в галузі класичного IDM. Барвисті атмосферні звуки з чітким дзвінким мінімалістичним саундом звучали цікаво, але мали один недолік: циклічність. По суті всі композиції були "квадратними" і повторювали один і той же звуковий малюнок по кілька разів. Цей факт трохи збивав враження від музики, але під кінець Андрій пішов у різноманітніший стиль, додавши елементи ритмік-нойзу та електро-індастріалу, тому кінцівка вийшла набагато вражаючою, ніж увесь виступ.

Track 5. Ex_Tension (France)

Вінсент (Vincent Gendrot) і П'єр (Pierre-Yves Hohmann) зі Страсбурга створили проект Ex_Tension у далекому 1997 році, проте спочатку дует випускав окремі треки на збірках і займався переважно концернтою діяльністю, а виступів за всю їхню історію було достатньо, причому на одній сцені з такими відомими проектами як Haujobb, Dive, This Morn 'Omina, Clan of Xymox та іншими. Їхній перший міні-альбом вийшов у 2004 році, а повноформатна робота вийшла лише у 2006. Потім були ще два повноформатні альбоми на французькому лейблі електронно-індустріальної музики M-Tronic. Останній альбом французи випустили у 2012, тому їхній виступ міг залучити багато людей, які скучили за їх творчістю. А звучання вони мали з різними варіаціями на IDM з індастріалом. У плані шоу нічого надприродного не передбачалося. Двоє людей на сцені за різного роду апаратурою є стандартом для таких виступів. Але французи змогли зробити цікавий виступ не лише музично. По-перше, атмосферно-ритмічна музика реально заводила, а періодично проскакували індустріальні нотки додавали шарму і шерехатості. Загалом шумовий сплеск, який створювався за допомогою клавіш, що стоять окремо, став свого роду фішкою проекту на цьому виступі. Кожен такий удар по клавішах і хвиля шуму викликали бурхливі емоції публіки, тому музиканти зробили з цього своєрідний ритуал. І вийшло дуже круто. Ну, і музика була на високому рівні.

Track 6. Architect (Germany)

Даніел Майєр (Daniel Myer) відомий насамперед своєю участю у різних популярних формаціях як своїх, так і інших музикантів. Його Haujobb, Cleaner і Destroid є шановними проектами на сцені пост-індустріальної музики, а участь Даніеля в Covenant, Bruderschaft та інших роботах багатьох музикантів завжди тримають німця на очах. Але річ не тільки в тому, що він засвітився скрізь. Справа в тому, що він справжній професіонал своєї справи. І якщо на концертах Covenant цього не було так видно, а попередній концерт Architect вийшов трохи не в тему стилістично на тому заході, де я його бачив, то цього разу Даніел Майєр себе показав у кращому вигляді. Сам проект Architect є другим за значимістю проектом Даніеля після Haujobb і з'явився він у 1998 році. Всі альбоми Architect, а їх було вісім, вийшли на німецькому лейблі Hymen Records. Німець має своє бачення музики, яке він і втілює в рамках Architect, коли на нього ніхто не впливає і не говорить, як треба. Як багато хто помітив, Даніель приносить із собою своє звучання у всі проекти, де грає. Це може подобатися, може не подобатися, але це факт. І це є результатом авторитету Майєра на сцені пост-індастріальної музики. Але, крім того, що він грамотний композитор, відмінний музикант і знавець звуку, він ще й шоумен. І це німець показав на концерті. Він був на сцені один і його сет складався з класичної музики Architect, яка крутилася навколо суміші техно-індастріалу, IDM, техно, брейкбіта та ще багато всього, з вокальними партіями та періодичним включенням Даніеля Майєра в барабани, що надавало звучанню об'єму. Також були додані деякі елементи ритмік-нойзу в окремі композиції. Плюс до цього німець не просто виконував свої композиції та грав музику, він ще й спілкувався з публікою, періодично навіть змушуючи відвідувачів брати участь у виступі. Architect видав чудове шоу, яке стало одним із найкращих на фестивалі, представивши і ексклюзивний ремікс на останній трек "Deconfiguration", який раніше ніде не звучав. І ремікс був дуже крутий, як і весь виступ.

Track 7. Moaan Exis (France)

AПісля відносно експериментального хоч і ритмічного Architect на сцену вийшли французи Moaan Exis, від яких очікувався більш ритмічний і божевільніший виступ для відриву, трешу та шалу. Дует з Тулузи утворився в 2015 році і почав шуміти на пост-індустріальній сцені в 2016, випустивши два міні-альбоми. Дебютний альбом Матьє (Mathieu) і Ксав'є (Xavier) випустили в 2017. У записі це в принципі звичайна суміш ритмічного нойзу та індастріалу з елементами брейкбіту. На концерті картина повністю змінюється через наявність живих ударних, причому не завжди в єдиному екземплярі. Ксав'є сидів на установці і задавав божевільний ритмік у той час, як Матьє просто випалював танцпол техно-індустріальним супердрайвовим божевіллям, періодично влаштовуючи "драм баттл" зі своїм барабанщиком. Дуже запалююче потужне шоу, яке була побудоване саме на драйві та енергетиці, а не на спецефектах та інших технологічних фішках. Публіка шаленіла, стрибала й біснувалася в процесі виступів, тому до концерту білорусів, що завершує перший ден, усі підійшли в піднесеному настрої з підвищеним градусом не лише алкоголю, а й адреналіну.

Track 8. Ambassador21 (Belarus)

Білоруські хедлайнери першого дня Ambassador21 вже досить відомі в Європі своїм шаленим шоу та протестом проти системі. Проект утворився у 2001 році та став першим білоруським проектом пост-індастріалу, який пробився на велику сцену за межами Білорусі. В активі Наташі та Алєксєя вже 9 повноформатних альбомів, які виходили здебільшого на їхньому власному лейблі, проте деякі релізи засвітилися на одних із провідних лейблів темної сцени Європи Vendetta, Alfa Matrix та Hands Productions. Крім того, проект постійно виступає, причому виступає на крутих заходах, починаючи з розігріву відомих гуртів і закінчуючи хедлайнерством на великих фестивалях. Плюс до всього Ambassador21 співпрацювали з: Wumpscut:, Synapscape, Chrysalide, Hypnoskull, Converter та багатьма іншими представниками індустріальної та пост-індустріальної сцени. Їхні студійні записи відрізняються провокаційністю, протестом, лютою агресією та різноманітністю в музичній складовій, де воєдино сплітаються стилі ритмік-нойз, хардкор, брейкбіт, техно, електро-індастріал та IDM. Гримуча суміш, яка на концерті за правильної подачі має бути бомбою. Тому я чекав від білорусів саме тієї самої бомби. Виступ розпочався з вступу, який переріс у комок енергії, що поступово розкручується, який складається з потужних жорстких електронних бітів, в які Ambassador21 спробували вкрутити живі ударні і живу гітару. Початок насправді вийшов непоганим, але коли композиція переходила в ту саму кульмінаційну частину або ритмічну її частину, звук ставав кашоподібним. Вокал був чутний, але слова, які мають далеко не останнє значення у творчості проекту, розібрати було важко навіть фрагментарно. Ну, само собою, що для тих, хто добре напам'ять знайомий із творчістю гурту, кашоподібний звук не особливо заважав. Часом звуковий хаос набував контурів (переважно, коли не звучала гітара). Коли Наташа та Алєксєй обидва стали за пульт та ноутбуки, то вийшло дуже непогано. Загалом здавалося, що звук був відбудований не до кінця. Був драйв, була енергія, був треш та шал, але не було звуку. А я ось якраз звуку й хотів. Ну, і я завжди ставився скептично до використання гітар та ударних у пост-індустріальній музиці. Іноді це буває дуже в тему, але в більшості вони заважають. На жаль з Ambassador21 вони не стали винятком.

Track 9 Outro

Перший день фестивалю пройшов у експериментально-ударній формі. Тут були і атмосферні спокійні виступи, і шалені танцювальні. Затишна домашня атмосфера фестивалю мені завжди подобалася, тому не має значення, хто виступає і в якомусь клубі, але Audiotrauma не розчарує. Першого дня ніхто сильно не розчарував і не випав із загального настрою. Так тримати. Після виступу Ambassador21 я ще трохи побродив клубом, поспілкувався з народом, а потім поїхав додому набиратися сил перед другим днем ​​фестивалю.

CD2. Day02

Track 1. Intro

Другий день очікувався ритмічнішим, мейнстримовішим і не таким експериментальним. В основному через виступи дарк електро та електро-індустріальних проектів, які грають більш мелодійну та танцювальну музику, але не менш агресивну. Хоча експерименти теж мали статися і шумів очікувалося достатньо. Загалом очікувався різноманітний день із не менш цікавими виступами. Я приїхав до клубу незадовго до початку першого виступу, а людей там було все одно не так багато, як хотілося б. Знову всі підійшли ближче до другого виступаючого проекту. Але й перший був цілком непоганий...

Track 2. Amesha Spenta (France)

Першим проектом другого дня був француз AmeshA SpentA. Себастіан (Sébastien Béné-Le Touarin) є єдиним учасником проекту, а сам проект існує з кінця нульових і вже встиг випустити два повноформатних альбоми із сумішшю техно-індастріалу, IDM та елементів ритмік-нойзу та tribal industrial. Плюс до електронного звучання він мав і гітару на окремих композиціях. На концерті це був той самий Себастіан один на сцені, де створював ритмічні шуми та електронні визерунки, паралельно з цим частенько граючи на гітарі. Іноді композиції звучали задерикувато і цікаво, іноді мінімалістично і нудно, а іноді виступ скочувався в зубодробильний біт із кашею у звучанні. Для розігріву було цікаво, але я не сказав би, що француз відіграв на 100% своїх можливостей.

Track 3. Atonalist (France)

У процесі виступу першого проекту я помітив на сцені незвичайні для подібної музики духові музичні інструменти, тож одразу зацікавився тим, хто на них гратиме. Від Cardinal Noire, Chrysalide та Horskh такого навряд чи можна було очікувати, а ось Atonalist цілком могли таке зробити. Французький дует розпочав свій творчий шлях у другій половині 10х зусиллями Арно (Arnaud Fournier) та Рено (Renaud-Gabriel Pion). Рено прийшов з експериментальної музики в основному електронних стилів, починаючи від IDM та індастріалу і закінчуючи конкретною музикою, а Арно грав фрі-джаз і різні імпровізації більш гітарної інді-спрямованості, але не менш експериментальної. Обидва музиканти грають на різних музичних інструментах, тому їх виступ міг би бути чистою імпровізацією. Почалося все відносно спокійно і навіть подекуди з дуже повільним і мінімальним IDM та імпровізацією на різного виду духових інструментах. Ми вже подумали, що подібним чином виглядатиме весь виступ. Але музиканти накручували на цю складову більш складні та гучніші звуки, додавши гітару та ще більше духових інструментів. І все одно це не було супер ритмічно з шаленим драйвом та енергією. До середини виступу французи все ж таки зіграли вбивчий ритмік-нойз з трубою, який звучав унікально, незвично і дуже потужно. Після двох таких треків Арно і Рено знову повернулися до спокійнішої експериментальної електроніки і закінчили концерт знову сплеском енергії шумів, чим по факту на поставили крапку, а розігріли публіку перед наступним виступом.

Track 4. Ecstasphere (Germany)

Одним із двох не французьких проектів другого дня та третім німецьким проектом фестивалю стала дівчина Офелія (Ophelia The Suffering) з її витвором Ecstasphere. Офелія має два проекти, які з'явилися приблизно в один час. Її Aphexia відрізняється спокійнішим, містичним і атосферним звучанням, а Ecstasphere звучить більш жорстко, шумно і шерехато. І, мабуть, експериментальніше. В рамках Ecstasphere Офелія випустила три повноформатні альбоми, останній з яких вийшов на Audiotrauma минулого року і звучав досить різноманітно. Ритмічний шум із брейкбітом, IDM з техно-індастріалом та багато іншого було на тому альбомі. На сцені була одна Офелія за купою обладнання. Почалося все з атмосферного вступу з дуже класним повітряним вокалом німкені, чого я не очікував почути у стилі ритмік-нойз (десь паралелі з Riotmiloo частково). І вокал дуже гармонійно вписувався в загальне звучання, доповнюючи і підкреслюючи не лише атмосферність, а й жорсткість, протиставляючи чудовий гарний вокал механічним шумам та брудним бітам. Періодично німкеня брала в руки гітару і запалювала танцпол, хоч і без гітари її музика звучала танцювально і жваво. Офелія видала одне з найяскравіших шоу фестивалю завдяки своєму таланту, вмінню привернути до себе слухача та дуже класній подачі матеріалу, який є класним і в студійному форматі. Ecstasphere став для мене концертним відкриттям цьогорічного фестивалю і суб'єктивно найкращим виступом.

Track 5. Cardinal Noire (France)

Фінський проект Cardinal Noire з'явився в 2012 році і був створений Калле (Kalle Lindberg) та Лассе (Lasse Alander). У 2015 році дует випустив перший альбом, який звучав у стилі олдскульного дарк електро з натяком на сучасне звучання. Буквально за тиждень до початку фестивалю вийшов і другий альбом фінів, який продовжив звучання з дебютного альбому, але вже з сучаснішим та менш мелодійним саундом. Багато хто їх порівнює зі Skinny Puppy раннього зразка, проте на концерті все вийшло не так шикарно. На сцену вийшла парочка з Фінляндії під звуки похмурого інтро. Вокаліст одразу почав закочувати очі та мімікою всіляко висловлювати свої емоції, основною з яких була агресія. Після атмосферного вступу з колонок понеслося ритмічне божевілля, яке видалося спочатку цікавим. Спочатку це звучало як золота середина між тягучим олдскульним дарк електро та його сучасною жорсткою танцювальною версією, проте після пари треків стало помітно, що чогось не вистачає. А не вистачало дуету чимало. По-перше, не було мелодії. Зовсім не було. По-друге, не було помітно структури композиції (приспіви звучали, як куплети, тому весь трек звучав одноманітно і без розвитку). Ну, і настанок проекту банальному не вистачало хітів, але це скоріше слідство із двох попередніх нестач. Вухам просто не було за що зачепитися, а в такій музиці мозок шукає мелодію. Тому гурт з добрим потенціалом до середини виступу наскучив, хоча я від них очікував більш цікавого шоу.

Track 6. Chrysalide (France)

Тріо, що складається з братів Сільвана (Sylvain Coeffic) та Арно (Arnaud Coeffic) та третього учасника Йоанна (Yoann Amnesy), я вже бачив два рази на попередніх фестивалях, але виступи виходили трохи кашеподібними з однобоким саундом, де на перший план виведено біт і дісторшований вокал, який скоріше був криком. Тому від виступу власників лейблу Audiotrauma я не очікував чогось для них незвичного. Проект з'явився у 2007 під впливом кіберпанку, музики Skinny Puppy та Atari Teenage Riot. Через такі пристрасті в музиці брати не могли створити щось банальне, тому і музика у них вийшла жорсткою з ламаним бітом у стилі електро-індастріал з вплетеннями таких стилів, як брейкбіт, електронний хардкор, драм-енд-бейс, ритмік-нойз, техно-індастріал та ще багато чого. Концепція та виступи французів засновані на агресії та протесту системі. Ідея нагадує Ambassador21, однак у більш анархічній та панковій формі, хоча саме Ambassador21 бавились панком колись. На виступі цього разу панку було трохи і зовсім не було звукової мішанини. Французи, як завжди, вийшли з шаленим брудним макіяжем під похмуре "затишшя перед бурею". "І гримнув грім..." Відразу ж музиканти пустилися в дуже жорсткий матеріал у стилі техно-індастріалу з дісторшованими вокалами, що переплітаються, і суперпотужною енергетикою, яку відразу підхопив увесь зал, влаштувавши шалений двіж перед сценою. Цього разу на відміну від попередніх виступів звучання було не таким жорстким, а іноді навіть простежувалася мелодія. Маловідчутна, агресивна, жорстка, але все ж таки мелодія. Це не було тупою долбіжкою, а було реально цікавим маніфестом проти системи із закликом до революції. Публіка тягла до себе музикантів, які періодично зіскакували до зали, а потім поверталися на сцену. Цього разу я гідно оцінив виступ Chrysalide і відчув його силу та енергетику. Тільки знадобилося на це три концерти. А цей концерт видався дійсно суперським.

Track 7. Horskh (France)

Хедлайнерами всього фестивалю стали французи Horskh, яких я бачив на одному з попередніх фестивалів. Тоді вони мене здивували. А ще більше здивував факт, що у них на той момент було видано лише два міні-альбоми, а повноформатник вийшов у 2017 році. І якщо ранні роботи звучали цікаво, незвичайно і вибивалися із загальної маси пост-індустріальних проектів, то дебютний повноформатник вийшов надто стандартним у стилі попсового сучасного електро-індастріалу з елементами дарк електро. На сцені з'явилися два учасники, один із яких сів за ударні, а другий завідував клавішними, вокалом і періодично брав до рук гітару. Бастієн (Bastien) безумовно має потенціал стати наступним модним проектом на сцені пост-індастріалу. Цього разу це вже не було олдскульне звучання, а був модний саунд, що поєднує дарк електро, переходячи до класичного TBM без шумових ефектів. На відміну від усіх попередніх виступаючих у Horskh була мелодика, були виразніші хіти, хоч і не дуже яскраві. На додачу був свій саунд, драйв, харизма вокаліста та професіоналізм на сцені. Але не було якоїсь родзинки, яка б підкуповувала. Ну, принаймні, мене. Об'єктивно Horskh заслужили право називатися головним хедлайнером фестивалю та вважатися найграмотнішим та якіснішим виступом Audiotrauma 2к18. Але для мене вони все ж були надто попсовими, що, мабуть, трапилося на контрасті з попереднім їх виступом, який мене вразив свіжістю звучання та подачею, а не енергією та драйвом.

Track 8. Outro

Третій фестиваль Audiotrauma закінчився та пройшов у чудовій унікальній атмосфері. Таке у Чехії нечасто трапляється. На фестивалі було багато цікавих проектів, багато нових відкриттів та звуків. І якщо минулі рази музиканти робили виступи з ухилом у гарний візуальний супровід, тому навіть якщо були й інші плюси, то вони були нівільовані візуалізацією, то цього року гурти виступали без проектора, що не працював, тому більше уваги приділялося саме виконанню та грі на різних музичних інструментах, що стало певною фішкою цього року. Фестиваль стає приємною традицією, яка, я сподіваюся, продовжиться і у 2019 році. Дякую Audiotrauma за експериментальне свято. In noise we trust!